Чому поступка в магазині робить істерики частішими?
Бо дитина запам'ятовує: покричиш, і машинку чи ляльку куплять. Так крик стає для неї нормою поведінки, і наступного разу вона знову спробує досягти бажаного криком.
Якщо дитина вже звикла отримувати своє криком, її логіка проста: покричав, і отримав те, що хотів. Викоренити таку звичку можна, але на це потрібен час. Тому кожна покупка заради тиші лише закріплює цю звичку.
Найбільше шкодить відмова, яка після сліз перетворюється на згоду. Тоді слова й дії дорослого розходяться, і дитина робить два висновки. По-перше, словам дорослого не можна довіряти. По-друге, якщо поплакати, то своє все одно дадуть.
«Це взагалі нормально пояснювати дитині що не все відбувається так як вона хоче Таким чином вона розуміє що щось вона може отримати зробити придбати а щось не може»
— Евгенія Кириченко, авторка курсу
Як відмовити дитині в магазині без скандалу?
Чесно назви причину. Евгенія радить сказати просто: «Вибач але в мене коштів на це немає». Якщо дитина хникає, спокійно повтори ту саму фразу ще раз.
Якщо покупку ти взагалі не плануєш, поясни спокійно й так само чесно: зараз для сім'ї це дорого.
Коли якусь суму на дитину витратити можна, наприклад 50 грн, запропонуй вибір. Покажи дві речі на ці гроші й дай дитині вибрати. Обидва варіанти мають бути тим, що їй справді подобається, бо вибір має давати вигоду не лише тобі, а й дитині.
Навіть якщо дитина в магазині хникає далі, відмова не змінюється. Дорослий і далі домовляється з дитиною, але стоїть на своєму.
- Скажи чесно - що грошей на цю річ сьогодні немає
- Повтори - ту саму фразу, якщо дитина хникає
- Запропонуй два варіанти - у межах суми, яку можеш витратити
- Стій на своєму - і далі спокійно домовляйся з дитиною
Як зрозуміти, це істерика чи дитина просто просить?
Якщо дитина просить купити, хникає чи слізно вмовляє, але не падає й не кричить, це не істерика. Евгенія називає таку поведінку розширенням кордонів: дитина пробує розширити кордон, і з нею можна домовлятися.
Істерика виглядає інакше. Це викид емоції, який не накопичується, а спалахує, коли дитина чогось хоче чи не хоче тут і зараз. Тоді вона може падати на підлогу, кидати предмети, тупотіти ногами й голосно кричати.
|
Прохання (розширення кордонів) |
Істерика |
| Як виглядає |
просить купити, хникає, слізно вмовляє |
падає, кидає предмети, тупотить, кричить |
| Що робити |
спокійно пояснювати й домовлятися |
не здаватися і не давати бажаного за крик |
| Чи погрожувати |
ні |
ні |
Чи можна пригрозити, щоб дитина перестала просити?
Ні. Коли дитина пробує розширити кордон, погрози Евгенія називає категорично забороненими. Погроза не піти більше на вулицю через неприбрані чоботи - ще й обман, бо на вулицю однаково підуть.
Обіцянки теж треба виконувати. Якщо дитині пообіцяли вийти на вулицю, коли вона поїсть, обіцянку виконують. Відмовки на кшталт «не встигли» чи «пішов дощ» дають їй привід не довіряти дорослим. Як каже Евгенія, «краще все-таки як сказали так і зробили».
Замість погрози Евгенія радить спершу визнати, що дитині неприємно, а потім спокійно нагадати правила сім'ї. Якщо дитина в магазині бере все підряд з полиць, це можна записати окремим правилом сім'ї серед менш пріоритетних.
Купувати за істерику не варто: спокійна відмова, та сама фраза й вибір на наявну суму. На курсі «СТОП істерика» 10 уроків про причини істерик, правила вдома й фрази для таких ситуацій.