Чому дитина не чує, поки на неї не накричиш?
Бо до неї звертаються здалеку, а вона зайнята своєю справою. Якщо гукнути з кухні, щоб збирала іграшки, дитина не почує: у неї йде процес концентрації, і вона продовжує гратися. Тоді прохання повторюють голосніше, і звідси починається крик.
Друга пастка - довгі прохання. Цілий ланцюжок дій дитина не запам'ятовує: зберемо іграшки, потім поїмо, потім вдягнемося, потім підемо в магазин. Ти нервуєш, що вона не чує, а від твоєї напруги нервує вже вона. Так обоє доходять до зриву, і саме про це попереджає Евгенія Кириченко.
«буде дитина нервувати тому що ви нервуєте ви можете зірватись на дитині А в залежності від того який у вас Настрій так і краще від цього нікому не буде»
— Евгенія Кириченко, авторка курсу
Звідси головна причина, яку називає Евгенія: дитина не чує, бо спілкуються не з нею. Прохання з іншої кімнати чи довгим списком до неї не доходить. Тому замість того, щоб підвищувати голос, підійди і м'яко зверни на себе увагу.
Як говорити, щоб не доводилося кричати?
Підійди до дитини, м'яко зверни на себе увагу і дай коротку чітку вказівку. Евгенія радить не більше двох вказівок за раз: доїдай, а потім будемо митися. Дитина любить знати, що буде далі, тому попереджай заздалегідь.
Порядок такий:
- Підійди - не гукай з іншої кімнати, а стань поруч
- Попередь - скажи, що на справи лишилося 5 хвилин
- Скажи коротко - одна дія або дві, без довгих пояснень
- Дай вибір - запропонуй, з чим гратися на вулиці
Вибір потрібен, бо дитину не варто змушувати силою. Вона розуміє, що прогулянка все одно буде, але сама обирає, з чим гратися. Альтернатива має бути з того, що дитина справді любить. Якщо вона не їсть ні гречаний суп, ні макарони, то вибір між ними - не альтернатива. Такі дії м'які й неагресивні, і поступово в дитини формується довіра до тебе.
Що робити, коли відчуваєш, що зараз зірвешся?
Почни думку про зрив зі слів, які роблять її припущенням. Як радить Евгенія, це слова «я вважаю або я думаю або Мені здається». Далі подумки додай до них саму думку про те, що зараз зірвешся. За цю коротку паузу встигаєш заземлитися і згадати правило: спершу кисневу маску собі, потім дитині.
Ту саму техніку Евгенія радить і для іншої думки: що дитина тебе випробовує. Її теж скажи собі як припущення, а не як факт. Ця коротка пауза дає час себе заземлити, перш ніж щось сказати дитині. Як швидко заземлитися і що казати дитині під час істерики, розібрано в статті Як заспокоїтися мамі під час дитячої істерики.
Як не повторити зрив наступного разу?
Розбери кожен зрив у вільну хвилину двома питаннями. Чому так сталося? І що можна було б зробити, якби був вибір виправити ситуацію? Причина буває зовсім не в дитині: сварка зранку чи неприємність на роботі.
Роби розбір так. Згадай сцену зриву і назви причину, яка з'явилася ще до неї. Потім прокрути ту саму сцену заново й обери, що зробиш інакше з того, що вже знаєш. Наприклад, підійти ближче, сказати коротко чи вчасно назвати думку про зрив. Як пояснює Евгенія, так можна «трохи спроектувати ситуацію». Тоді наступного разу готова відповідь уже є: минулого разу був зрив, а зараз можна зробити ось так. Чому один зрив не перекреслює всю роботу, розібрано в статті Чи буде дитина боятися мене, якщо я кричу на неї.
Щоб бачити, що кричиш менше, заведи щоденник спостережень у зошиті чи нотатках телефону. Записуй не весь день дитини, а лише нове: ситуацію, де раніше був би крик, а сьогодні вийшло спокійно пояснити. Фіксуй навіть найменші зміни, бо саме вони показують рух.
Кричати менше допомагає інше звертання до дитини і пауза перед зривом. На курсі «СТОП істерика» з 10 уроків є урок про те, як говорити з дитиною, щоб вона чула.